Курс гривны

НБУ на 23.06.2017

GBP
100
GBP
3296,90 -6,655
RUB
10
RUB
4,33 -0,010
EUR
100
EUR
2906,81 5,959
USD
100
USD
2602,57 0,209
Источник: НБУ

История г.Ирпеня и пригорода - Селище Коцюбинське

Печать
PDF

Селище Коцюбинське

Селище міського типу Коцюбинське розташоване за шість кілометрів від Ірпеня. Воно завдячує своїм виникненням будівництву залізниці Київ-Ковель. Спочатку було споруджено роз'їзд Біличі. Назву він отримав від однойменного села, розташованого неподалік (нині частина Києва). У 1909 році тут було побудовано станцію Біличі. У 1916-му на території, де нині розташована Білицька меблева фабрика, була споруджена лісопилка, де виготовляли шпали для військового відомства. У 1928 році в лісі, неподалік від станції, збудував собі оселю лісник Куликов. Це був перший житловий будинок на території тоді ще майбутнього селища.
У 1932-му землі хутора Берковець, де жили українські та німецькі родини, було забрано для танкового полігона. Жителям запропонували переселитися. Вони обрали станцію Біличі. Нове поселення отримало назву Новий Берковець і було підпорядковане Білицькій сільраді. Того ж року було засновано Білицький деревообробний комбінат, який готував деревину для виробництва меблів, призначених Київському військовому округу, а на місці шпалорізки було побудовано ще один лісопильний завод "Укрдрев". У 1935-му було споруджено завод, який випускав вироби з глини, віники, покриття з толю.
1937-го всі чоловіки німецьких сімей були заарештовані. У деяких родинах забрали і батька, і матір. Наприклад, у сім'ї Віцке залишилися сиротами троє дітей чотирьох, шести і десяти років. Дітьми опікувалися сусіди. Через деякий час у будинку Віцке жила родина Мазурів. Вона взяла на себе опікування дітьми. Після звільнення столиці України від німецько-фашистських окупантів сім'я Мазурів переїхала до Києва і забрала із собою німецьких дітей. Були й інші жертви безпідставних репресій. Тільки в 1956-му частина репресованих була реабілітована і повернулася із заслання. Більшість з них реабілітували посмертно.
За переписом 1939 року, в Новому Берковці проживало 1091 чоловік. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11 лютого 1941-го населений пункт Берковець був віднесений до категорії селищ міського типу та перейменований у селище імені Коцюбинського (на честь письменника М.М.Коцюбинського). До його складу включена залізнична станція Біличі. Вона зберегла свою назву. Першим головою селищної ради був Петро Герасимович Задорожний. У 1944 році він загинув на фронті.
18 вересня 1941-го німецько-фашистські війська окупували селище імені Коцюбинського. Вони відразу відремонтували залізницю. Почали вивозити на станцію лісоматеріали. Намагалися відбудувати деревообробний завод, але не встигли. Була відремонтована смолокурня, де випалювали дьоготь. Часто окупанти влаштовували облави, щоб вивезти місцеве населення на примусові роботи до Німеччини. Але люди ховалися в лісі.
Комсомолець Олександр Власенко розібрав залізничні рейки в районі сучасної меблевої фабрики. За ним почалася погоня. Місцева жителька Шкуратівська сховала його на горищі власного будинку. Однак гітлерівці знайшли Власенка. І його, і господарку будинку розстріляли. Залишилися сиротами двоє малолітніх доньок Шкуратівської.
При наближенні радянських військ німецькі окупанти намагалися вивезти матеріальні цінності, що зберігалися на станції, зокрема два паротяги. Але машиніст Євген Вікторович Чемісов відігнав один з них у тупик і цим урятував від вивезення.
5 листопада 1943 року 70-та механізована бригада 3-ї гвардійської танкової армії після запеклого бою визволила селище імені Коцюбинського від німецько-фашистських окупантів. Уже в 1944-му тут було відкрито початкову школу. Багато жителів селища брали активну участь у боях проти загарбників. Так, Федір Іванович Саєнко був комісаром партизанського загону. Після війни він працював директором Білицької меблевої фабрики і був нагороджений орденом Леніна.
У 1949 році було засновано Білицький каменеобробний завод і завод "Теплозвукоізоляція". На початку 50-х тривали репресії проти всіх, хто був не згоден з політикою компартійного керівництва. Так, у 1950 році був засуджений до ув'язнення тоді ще майбутній український письменник-фантаст Олесь Бердник. Свій строк він почав відбувати у в'язниці на станції Біличі. У 1955-му збудовано перші багатоповерхові будинки в селищі. Це середня школа імені Коцюбинського (нині ЗОШ № 6) і клуб Білицького ДОКу.
У зв'язку з розвитком будівництва житла в Україні та зростаючим попитом на меблі урядовим рішенням лісозавод було реорганізовано на Білицьку меблеву фабрику. Вона почала випускати письмові та обідні столи, скрині.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від З0 грудня 1962 року селище імені Коцюбинського адміністративне підпорядковане місту Ірпінь. У січні 1965-го селище міського типу імені Коцюбинського було перейменоване у смт Коцюбинське. У 60-х територія біля Білицької меблевої фабрики, Білицького ДОКу, каменеобробної фабрики та заводу "Теплозвукоізоляція" забудовується 3-4-поверховими будинками. Впорядковується базарна і площа. Зростає мережа магазинів. Була побудована лазня.
У 70-х Коцюбинське газифікується переважно за рахунок підприємств і населення. Тоді ж тут до ладу стає автоматична телефонна станція на 300 номерів. У середині 70-х - на початку 80-х років у селищі споруджуються житлові 9-ти і 5-поверхові будинки, поліклініка. В 1987-му відкрита школа № 18.
Житлове будівництво продовжувалося і в 90-х роках. Було споруджено пам'ятник односельцям, загиблим у роки війни. З'являється низка малих підприємств. Значних успіхів досяг дівочий футбольний клуб "Біличанка". В селищі організовуються християнські громади різних конфесій.
У Коцюбинському розроблено структурну схему управління життєдіяльністю селища, створено належну інфраструктуру для задоволення колективних потреб територіальної громади. Це дозволило сформувати незалежний селищний бюджет, котрий базується на податкових відшкодуваннях усіх підприємств (тут їх більше ста). У 1996 році в Коцюбинському відкрито пам'ятник М.Коцюбинському, в 2000-му -монумент "Україна молода", в 2001-му -пам'ятник Т.Шевченку. В 1998-му вчителька Н.Л.Демченко написала й видала "Історію селища Коцюбинське". У селищі двічі видавалися "Книги пам'яті" (голова редколегії В.Г.Марцішевський). У вересні 2000 року в Коцюбинському відкрилася філія Київського інституту "Слов'янський університет".

Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии  

 
# настюша саенко 12.02.2014 21:52
:eek: кошмар я про Ирпень столько не знаю :eek: 8)
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Loading...
Кухарська сотня Приірпіння

Авторизация вход пользователей






Забыли логин/пароль?
Зарегистрироваться

Пользователи авторизованные пользователи

Ирпенский независимый сервер - История г.Ирпеня и пригорода - Селище Коцюбинське - Ирпень сайт - это новости Ирпеня, доска объявлений Ирпеня, работа в Ирпене, недвижимость Ирпеня, справка Ирпеня, карта города Ирпень и много полезной информации об Ирпене
Яндекс.Метрика
На отдых в Закарпатье весной привлекает его удивительная природа.
Настройка и установка спутниковых антенн в Ирпене и Буче.
Я хочу купить квартиру в Ирпене, недорого от застройщика.