Курс гривны

НБУ на 12.12.2017

USD
100
USD
2713,57 2,638
EUR
100
EUR
3200,93 17,750
RUB
10
RUB
4,58 0,008
GBP
100
GBP
3627,12 -9,765
Источник: НБУ

История г.Ирпеня и пригорода - Наш край за часив війни

Печать
PDF

Наш край за часив війни

Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз війна швидко наблизилася до Приірпіння. Перші бої з ворогом відбулися в небі. На початку липня 1941 року в районі Гостомеля пілот 36-ї авіадивізії молодший лейтенант Зайцев кілька разів атакував німецький бомбардувальник Ю-88. Витративши всі набої, Зайцев на великій швидкості спрямував свій літак на машину ворога і пропелером зрізав його хвостове оперення. Внаслідок цього ворожий літак упав і згорів. Двоє німецьких пілотів вистрибнули з парашутом, інші двоє загинули. А молодший лейтенант Зайцев приземлився неподалік від свого аеродрому.
11-12 липня 1941 року поблизу Ворзеля 23-тя мотострілецька дивізія, бронепоїзд літер "Б", прикордонники і київські ополченці розгромили танкову групу гітлерівців, яка намагалася перерізати залізничну лінію Київ-Коростень. На території України "катюша" вперше завдала удару по противнику поблизу Ірпеня в ніч на друге серпня 1941-го. На західному березі річки Ірпінь зосередилися фашистські танки, бронетранспортери і близько полку піхоти. До селища Ірпінь підійшла батарея реактивних мінометів під командуванням старшого лейтенанта Тихона Небоженка. У небо злетіли 96 набоїв. Через тиждень полонений оберєфрейтор зізнався: "На річці Ірпінь від нашого батальйону зосталося п'ять солдатів. А фельдфебель збожеволів". У серпні радянські війська під натиском переважаючих сил ворога відступили за річку Ірпінь. Болотиста заплава її виявилася серйозною перешкодою для танків. На правому березі проходила перша лінія оборони Києва.
Після відступу радянських військ за Ірпінь, мости було підірвано. Наступного дня до зруйнованого романівського мосту підійшла автоколона з пораненими радянськими бійцями. Офіцери почали радитися, що робити далі. Колгоспниця з села Романівка Соломія Олексіївна Жлобіна, син і чоловік якої перебували в лавах Червоної Армії, показала, де можна швидко навести переправу і запропонувала для цього власну деревину, яка призначалася для спорудження будинку. Лісоматеріалу для зведення переправи не вистачило, і тоді С.Жлобіна віддала дах своєї хати. Після того як автоколона переправилася через Ірпінь, солдати повернули частину деревини Соломії Олексіївни, а інше - попливло за течією.
19 серпня німці окупували Гостомель, 23 серпня - Ворзель і Бучу, а 24 серпня - Ірпінь. Жителів Ірпеня окупанти виселили в спеціальний табір у Радомишлі. Туди ірпінці добиралися пішки. У Радомишлі гітлерівці розстріляли депутата Ірпінської селищної ради М.В.Гагіну та кілька єврейських сімей. Від тяжких умов життя в таборі вмирали малі діти. Додому ірпінці повернулися тільки в жовтні. Їхні житла були пограбовані. В окупованому Гостомелі фашисти ввели 12 видів податків. Радгосп залишився. Колгоспно-радгоспна система була зручною формою експлуатації селянства.
В Ірпені на розі вулиць Пушкінська і Надсонова фашисти влаштували табір для військовополонених і цивільного населення. Полонені працювали на торфорозробці по 16 годин на добу за будь-яких погодних умов. Щоденно помирало 5-12 чоловік, а понад 50 були розстріляні охороною концтабору. Близько 20 чоловік військовополонених, серед яких були і місцеві жителі, розстріляли гестапівці в Ірпені. Гітлерівці також убили нагороджену в 1940 році орденом Леніна вчительку Бучанської середньої школи Параску Сидорівну Дяченко, яка була вже похилого віку. Фашисти розстріляли і групу місцевих комуністів. Молодь вивозили на примусові роботи до Німеччини. Зокрема, з Гостомеля забрали 115 юнаків і дівчат. Багатьох молодих людей врятував ірпінський лікар Михайло Михайлович Купрюхін. Він виписував їм фальшиві довідки про захворювання. На окупованій території почало формуватися підпілля. У Ворзель за завданням НКВС прибув для організації підпільної роботи Петро Іванович Трегубов. Одним з організаторів підпілля у Ворзелі був Михайло Кирилович Рябко. А підпільну комсомольську організацію там очолював Володимир Євдокимович Педяш. У Гостомелі почав гуртувати підпільників Андрій Петрович Смирнов, у Бучі - Марія Степанівна Наконечна. Підпільники слухали по радіо Москву й поширювали зведення Радінформбюро, збирали розвідувальні дані. Учасник ворзельського підпілля Іван Ситник, який працював в управі збирачем податків, частину грошей віддавав партизанам. Ще один ворзельський підпільник В.В.Головашкін, який теж працював в управі, роздобував окупаційні документи для народних месників. Підпільники встановили зв'язок з Василем Федоровичем Малишкіним. Опинившись у оточенні, молодший лейтенант Малишкін організував партизанський загін. Улітку 1942-го він був поранений, а в червні 1943 року - призначений секретарем щойно утвореного Києво-Святошинського райкому КП(б)У.
У 1943-му діяльність підпільників і партизанів різко активізується. Підпільники організовували засідки на офіцерів. Поблизу Гостомельського аеродрому вбили одного німецького офіцера, ще одного - у Бучі. Активно вела розвідку секретар Києво-Святошинського підпільного райкому ЛКСМУ Вікторія Камінська. Вона здійснювала зв'язок підпільників з партизанами, переодягалася то на згорблену бабусю, то на жебрачку, то на хлопчика.
Чимало людей допомагало підпільникам і партизанам. Як свідчать жительки Ірпеня М.Т.Забарило і Л.Ф.Ільїна, надавав допомогу партизанам начальник поліції в Ірпені С.П.Литвинов, а також і священик Потапенко, який жив у Лісовій Бучі. Учасниця партизанського руху на території нашого краю М.К.Журавель згадувала, що після приходу радянських військ священика Потапенка так допитували, що він "аж помер". Лікар Гостомельської лікарні Надія Филимонівна Солодюк ходила до лісу лікувати тяжко поранених партизанів. Підпільники вербували надійних людей для поповнення партизанських загонів. Спочатку вони збирали зброю у місцевого населення, а потім почали купувати та вимінювати за харчі у бельгійців, поляків і австрійців, які служили в фашистській армії й охороняли залізничні об'єкти. Одного разу група підпільників у складі Єзерського, Нацевича та начальника штабу Київського партизанського загону Тарасова роззброїла німецьких вартових, котрі охороняли фірму у Ворзелі. Згодом з німецького складу цій же бойовій групі вдалося роздобути за допомогою двох охоронців-поляків партію зброї.
Підпільники загітували директора Бучанського молокопункту Троценка і постачали партизанів молоком. За завданням останніх Марія Забарило та Марія Шульга дізналися про кількість вогневих точок і чисельність німецького гарнізону в Кимерці (частина Гостомеля). Дехто з поліцаїв після відповідних закликів перейшов на бік партизанів. Для ліквідації гостомельської поліції Андрій Смирнов привів групу народних месників під командуванням Якова Мефодійовича Кузнеця. У той день поліцаї отримали пайки і на радощах напилися. Вночі партизани без жодного пострілу захопили приміщення поліції. Начальник гостомельської поліції Бакланов намагався чинити опір, але Надія Солодюк убила його ударом ножа.
Гірше було з помічником Бакланова - Гудименком, який ночував удома. Він почав відстрілюватись і поранив Антона Забарила. Партизани кинули у вікно Гудименка гранату і, підхопивши пораненого товариша, почали відходити городами. До ранку Антон не дожив. Полонених поліцаїв розстріляли. М.С.Наконечній удалося завербувати двох власовських офіцерів, які командували охороною залізничного моста на річці Буча. В умовлений час туди підійшла група підпільників і партизанів під командуванням М.Я.Тарасова. Міст злетів у повітря, а власовці перейшли до лав народних месників. Але коли прийшли радянські війська, то їх усе ж розстріляли. Осінньої дощової ночі група Петра Шльонського з партизанського загону імені Міжнародного юнацького дня підірвала міст на річці Ірпінь у Мостищі.
Окупанти не встигли вивезти важливі вантажі. Вони шаленіли, влаштовували облави. У Ворзелі фашисти позвірячому закатували підпільників Івана Ситника, Ніну Білостоцьку та її матір Марію Василівну. 7 вересня 1943 року окупанти схопили і вбили підпільника П.І.Трегубова. Всього у Ворзелі німці розстріляли 33-х громадян.
Унаслідок непорозуміння трагічно загинула Віта Камінська. Кілька підпільників (і Віта серед них) їхали на возі, переодягнуті поліцейськими, і зіткнулися з групою партизанів, які йшли на завдання у німецькій формі. Спалахнула перестрілка. Доки розібралися, що з обох боків свої, Віта була тяжко поранена в живіт і померла.
Партизани пустили під укіс поїзд біля станції Біличі. Через декілька днів, у жовтні 1943 року, окупанти знищили хутір Любка (тут було до 10 дворів), а жителів розстріляли. На другий день після цього гітлерівці спалили хату, яка самотньо стояла неподалік Стоянки. У ній згоріла побита ворогами її господарка - 70-річна Одарка Мойсеївна.
А фронт уже був близько. Якось уночі в Баланівці до хати Марії Матьошко, брат якої, Борис, був у партизанах, зайшли радянські розвідники. Гостомельські підпільники допомогли їм захопити в полон двох гітлерівських офіцерів. А напередодні визволення Ірпеня трапилася ще одна трагедія. Окупанти позвірячому вбили юних зв'язківців-підпільників Володимира Козиря й Анатолія Хлистуна. Далеко не все відомо про подвиги підпільників і партизанів нашого краю. Багато хлопців (Малишенко, Винокуром та інші), які партизаніили в нашиих лісах, потім добровільно пішли до Червоної Армії і загинули у боях. Наш край визволяли від німецько-фашистських окупантів війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна. Старожили згадують, що радянські бійці були дуже погано одягнуті. А декотрі були взуті в личаки. Між солдатами було багато партизанів. Вони приєдналися поблизу Демидова.

Довідка Центрального архіву Міністерства оборони СРСР № 39848 від 6 травня 1977 року про дії 74-ї стрілецької дивізії: "Части дивизии, овладев 5 ноября 1943 года населенным пунктом Мостыще, приступили к выполнению следующей задачи - форсированию р. Ирпень. В действие введены все три стрелковьіх полка дивизии. 109 стрелковый полк 74 стрелковой дивизии, преодолевая огневое сопротивление противника и его минное заграждение, к 12.00 6 ноября 1943 года овладел населенными пунктами Комаринская Слобода, Кимерка, Жовтня, Гостомель. 78 стрелковый в течение ночи на 6 ноября 1943 года форсировал р. Ирпень. Полк достиг рубежа северо-западной окрайки Дачи Буча. В 14.00 подразделения полка были контратакованы противником. Атака была отбита с большыми потерями для немецких войск. 360 стрелковый полк форсировал речку Ирпень и, сломив упорное сопротивление противника, отбросил его от населенного пункта Дача Буча. Наши потери: убито 66 человек, ранено 55 человек. 7 ноября 1943 года части дивизии в течение суток вели наступательны бои с противником. Подразделения 360 стрелкового полка, взаимодействуя с подразделениями 78 стрелкового полка, овладели северо-восточной и юго-восточной окраинами населенных пунктов Дача Буча, станцией Ирпень и вышли на железную дорогу в район южнее станции Ирпень. Наши потери: убито 25 человек, ранено 80".


У повітряному бою над Мостищем був збитий і загинув Герой Радянського Союзу льотчик-винищувач В.К.Кулєшов. Його ім'ям названо центральну вулицю села. 6 листопада 1943 рику 70-та механізована бригада 3-ї танкової армії визволила селище імені Коцюбинського, а воїни 121 ї стрілецької дивізії того ж дня звільнили від фашистів Ворзель. 6 листопада бійці 74-ї стрілецької дивізії визволили Романівку. Під час звільнення Бучі танк Т-34 під командуванням молодшого лейтенанта Митрофанова таранним ударом зіштовхнув під укіс німецький бронепоїзд. Екіпаж танка теж загинув. У боях за визволення нашого краю загинуло 415 воїнів, у тому числі Герой Радянського Союзу С.В.Папулов.
Найбільших втрат убитими та померлими на етапах санітарної евакуації радянські війська зазнали 1943 року. Тоді до армії мобілізували багато хлопців з міст і сіл визволеної Лівобережної України, їх кидали в бій, не навчивши, як треба воювати, через що юнаки гинули масово. Зокрема, при звільненні Ірпеня загинуло багато хлопців з Чернігівщини. Їх навіть не одягли у військову форму і так вони й полягли в цивільному одязі.
Німецька авіація ще бомбардувала Ірпінь, але фронт відсувався все далі на захід.

Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии  

 
# настюша саенко 12.02.2014 21:52
:eek: кошмар я про Ирпень столько не знаю :eek: 8)
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Loading...
Кухарська сотня Приірпіння

Авторизация вход пользователей






Забыли логин/пароль?
Зарегистрироваться

Пользователи авторизованные пользователи

Нет
Ирпенский независимый сервер - История г.Ирпеня и пригорода - Наш край за часив війни - Ирпень сайт - это новости Ирпеня, доска объявлений Ирпеня, работа в Ирпене, недвижимость Ирпеня, справка Ирпеня, карта города Ирпень и много полезной информации об Ирпене
Яндекс.Метрика
На отдых в Закарпатье весной привлекает его удивительная природа.
Настройка и установка спутниковых антенн в Ирпене и Буче.
Я хочу купить квартиру в Ирпене, недорого от застройщика.