Курс гривны

НБУ на 22.02.2017

GBP
100
GBP
3357,85 -11,702
RUB
10
RUB
4,67 0,022
EUR
100
EUR
2849,47 -19,534
USD
100
USD
2704,25 1,724
Источник: НБУ

История г.Ирпеня и пригорода

Печать
PDF
История г.Ирпеня и пригорода

Тече річка Ірпінь. На її берегах розташувалося чимало сіл та селищ і лише одне місто, що отримало назву від річки - Ірпінь. Своєрідними супутниками оточують його селища міського типу - Буча, Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Це і є наш край - Приірпіння. У сиву давнину первісні мисливці полювали тут на мамунтів, волохатих носорогів та інших тварин. Пізніше люди навчилися виплавляти залізо з болотної руди, на яку багате Приірпіння. У давні часи річка Ірпінь була судноплавною. За гіпотезою науковця А.Бугая, вона була важливим відтинком шляху з Києва до Західної Європи.
Перша письмова згадка про населений пункт на території нашого краю датується 1494 роком. Тоді великий князь литовський Олександр відібрав гостомельський маєток у Сенька Володкевича й передав його князю Іванові Глинському. Пізніше Гостомель належав українському шляхтичу Сенькові Полозовичу (Семенові Полозу), який відіграв велику роль в обороні України від нападів татар. У 1506-му вперше в писемних джерелах згадується село Романівка (нині частина Ірпеня). Тут поселив селян архімандрит Києво-Печерського монастиря Никифор Тур. За письмовими джерелами, цю землю монастирю надав 1240 року князь Роман Галицький. У 1614-му польський король Сигізмунд III надав Гостомелю магдебурзьке право, тобто право на самоврядування. За часів, коли Запорозька Січ стала ідеалом українського народу, волелюбне прагнення покозачитися охопило й жителів нашого краю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих у басейнах річок Тетерів та Ірпінь, утворило козацькі сотні й проголосило себе частиною Запорозького війська.
У 1630-му вперше в писемних джерелах згадується село Яблунька (нині частина Бучі). За переказами, його назва походить від самотньої яблуні, яка росла біля шинку. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гостомель стає козацьким сотенним містечком. Гостомельська сотня входить до Київського полку. У 1651 році згадується село Мостище (нині частина Ірпеня), яке належало київським монастирям. Гостомель наприкінці XVII століття належав до володінь фастівського полковника Семена Палія. Сам він кілька разів відвідував це містечко. За наказом Палія тут було нарощено вали й поглиблено рови замку, а також споруджено церкву. Але незабаром Гостомель захопили польські жовніри і сплюндрували його. З 1686 по 1793-й по річці Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями на Правобережжі. У XVIII столітті навколо Гостомеля діяли гайдамацькі загони. Вони чинили напади на поміщицькі маєтки і навіть захопили саме містечко. Прикордонні жителі, зокрема гостомельці, займалися контрабандою, як тоді говорили - таємним провозом. У 1803 році гостомельський маєток купив судовий діяч Юзеф Моржковський. Неподалік від Яблуньки (на території нинішнього комбінату "Перемога") було розташоване село Корчівка, яке мало 25 хат. Тут мешкали вільні вихідці з Литви. Моржковський хотів записати їх у спої кріпаки. Корчівці, захищаючи свою свободу, дійшли аж до найвищого судового органу - сенату. Останній визнав їх особисто вільними. Але земля перейшла у власність Моржковського. Корчівці змушені були залишити свої домівки, могили предків і переселитися в державні села, хутори та Київ. У 1831 році гостомельський маєток придбав Фелікс Березовський. Він заснував у Гостомелі низку промислових підприємств - шкіряний і цукровий заводи, винокурню з кам'яною крамницею та пивоварню. За три версти від Гостомеля на річці Рокач було село Баланівка. Городи і поля тут були удобрені й придатні для вирощування цукрового буряка. Тому селян звідси переселили, а на їхній землі почали вирощувати буряк. Селяни займалися бортництвом. Але в 1848 році всі борті були оголошені власністю поміщика. Люди отримали від останнього компенсацію - по 15 копійок. Завдяки французові де ла Флізу, лікарю з армії Наполеона, що в 1812 році потрапив у полон і оселився в Україні, ми знаємо, який вигляд мали села Романівка, Мостище та хутір Любка в середині XIX століття. Він склав у 1854-му "Медико-топографічний опис державного майна Київського округу...", де намалював і описав багато сіл і хуторів Київщини.
Відміна кріпосного права в 1861 році сприяла розвитку промисловості. У 1865-му київський купець Михайло Таранов збудував у Стоянці (нині частина Ірпеня) паровий млин. У другій половині XIX століття в Києві велось інтенсивне житлове будівництво. Потрібно було багато цегли. А на території нашого краю на невеликій глибині залягали родовища глини. Ліс давав дрова для випалювання цегли. У 1868 році польський поміщик Северин Сагатовський неподалік від села Яблунька збудував цегельню. Незабаром після цього поміщик Соколовський відкрив шкіряний завод і водяний млин на річці Буча. Поміщик Пеховський спорудив паровий млин, крупорушку та лісопилку. У 1889-му поміщик Остаф`єв відкрив цегельню в Мостищі. У приземкуватих, критих соломою або очеретом цехах заводу Сагатовського, спочатку працювало 40-50 чоловік з Чернігівської та Курської губерній. Згодом кількість робітників зросла до сотні. То було найбільше підприємство на території нашого краю. На більшості інших уже названих чисельність робітників не перевищувала 15-20 чоловік. Улітку добували глину, формували й випалювали цеглу. Взимку возили її саньми до Києва та заготовляли дрова на літній сезон. Річний випуск цегли на заводі Сагатовського становив 1-1,5 мільйона штук.
Робітники на підприємствах поділялися на постійних і сезонних. Перші, за винятком тих, хто мав власну хату, мешкали в заводських бараках з двоярусними нарами. Сезонні жили в найближчих селах і не поривали зв'язків із сільським господарством. Тривалість робочого дня становила 10-15 годин. Северин Сагатовський почав здавати в оренду земельні ділянки на території нинішнього Ірпеня. В останній чверті минулого сторіччя тут оселяються німецькі та чеські колоністи (поселенці, нові поселення тоді називали колоніями). На початок XX століття їх було вже понад 40 чоловік. Так у вершині кута, утвореного річками Ірпінь і Буча, виникло поселення, назване за ім'ям поміщика Северина Сагатовського - Северинівка.
Колоністи вели інтенсивне господарство з використанням найманої праці. Надлишки сільськогосподарської продукції продавали в Києві. Вирощували головним чином овочі, ягоди і зернові культури (за винятком пшениці). Заплавні луки створювали сприятливі умови для розвитку тваринництва. У другій половині XIX століття багато представників української інтелігенції займаються вивченням народних звичаїв і фольклору. На початку 1870-х років композитор Микола Лисенко записав у Гостомелі цикл весільних пісень, що є класичним зразком цього жанру. У 1897-му управитель маєтку поміщика Саратовського Гнат Лясковський спорудив перший будинок на території нинішньої Бучі. Але все-таки Ірпінь, Буча, Ворзель і багато інших населених пунктів завдячують своїм виникненням будівництву залізниці Київ-Ковель, її спорудження розпочалося за наполяганням військових. На випадок війни вона уможливлювала швидке перекидання військ до західного кордону. Крім того, залізниця мала прискорити економічний розвиток краю.
Історія Приірпіння У квітні 1899-го було прийнято рішення про будівництво залізниці коштами держави. Влітку того ж року проведено розвідку, на підставі якої і складено проект. Пізньої осені розпочали вирубувати просіки. Весною 1900-го розпочалися роботи по всій Києво-Ковельській лінії. У березні 1902 року почався рух поїздів з перевезенням пасажирів і вантажів, 6 жовтня 1902-го Києво-Ковельська залізниця офіційно була передана в експлуатацію. У 1900 році розпочалася забудова Ворзеля. Ірпінь першими заселяли залізничники.
Київські газети в 1900-му повідомляли, що, у зв'язку зі зростанням дорожнечі життя в Києві, залізничники вирішили побудувати окрему колонію. Для цього управління Південно-Західних залізниць викупило землю у поміщика Сагатовського біля річки Ірпінь по лінії залізниці Київ-Ковель і продавало її в кредит своїм працівникам. Потім сюди приїздять київські багатії та представники київської інтелігенції.
Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. В лісі вирубували просіки. Так виникали вулиці. Їх називали: перша лінія, друга і так далі. Старожили згадували, що на вулицях паслися корови і кози, дороги і стежки заростали бур'янами. Селища зростали. Северинівку було включено до Ірпеня під назвою вулиця Северинівська. Виникають і проблеми. Для їх розв'язання громадськість почала організовуватись у товариства благоустрою. Вони виникли в Бучі, Ірпені та Ворзелі.
30 серпня 1909 року в Ірпені було урочисто відкрито школу, а згодом і церкву. В 1910-му виникло Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва. Його мета - постановка вистав, організація літературно-музичних і танцювальних вечорів, читань, лекцій і рефератів з питань сценічного мистецтва і літератури. Спектаклі ставили і в Бучі та Ворзелі. В Ірпені було споруджено і спеціальне театральне приміщення. У 1912 році тут було побудовано і кінематограф, тобто кінотеатр, із залом для глядачів на 91 місце.
До Ірпеня приїжджали видатні українські й російські письменники Леся Українка, Панас Мирний, І.К. Карпенко-Карий, О.І. Купрін, композитор М.В. Лисенко, корифеї театру М.К. Садовський, П.К. Саксаганський, М.К. Заньковецька та інші. Не минули нашого краю і революційні події. Ірпінські залізничники брали участь у страйках в 1903 і 1905 роках. У Гостомелі виник соціал-демократичний гурток, учасники якого поширювали листівки із закликом до боротьби проти самодержавства. У 1905-1907 роках у поміщицькій економії в Гостомелі відбувалися страйки селян, які вимагали підвищення заробітної плати. У 1907-му поліція викрила в Ірпені конспіративну явку Української соціалдемократичної спілки. А напередодні Першої світової війни на цегельному заводі Сагатовського колишній політзасланець Микола Чистик організував соціал-демократичний гурток.
У 1912 році купець 2-ї гільдії Ш.Гіберман побудував у Гостомелі склозавод, що дало змогу багатьом жителям не шукати заробітку на стороні. Наприкінці 1913-го Київське губернське правління дозволило селянинові К.Литвиненку збудувати в Гостомелі паровий млин. Ще на зорі існування Ірпеня намітилися дві тенденції його розвитку - дачна (відпочинкова) і промислова. Між ними точилася постійна боротьба. Так, у 1913 році група власників і орендарів дач виступила проти планів жителя Ірпеня Василя Вітовського побудувати в селищі новий цегельний завод, Однак той отримав дозвіл. Але незабаром розпочалася Перша світова війна. Захоплення влади більшовиками в Петрограді ірпінська громадськість не підтримала. Незабаром розпочалась агресія більшовицької Росії проти України.
На початку лютого 1918 року Ірпінь був захоплений загонами Червоної гвардії. Але за умовами Брестського миру Москва мусила відмовитися від претензій на Україну. Хоча без бою більшовики її не віддали. В Україну рушили, як союзники Центральної Ради, австрійська та німецька армії. Попереду них рухалося українське військо, яке вело бої з більшовицькими загонами. На Київ у лютому 1918 року наступали українські січові стрільці на чолі з Євгеном Коновальцем та Гайдамацький кіш Слобідської України, який очолив Симон Петлюра..
Українське військо вступило в Бучу. Більшовики захищали залізничний міст через річку Ірпінь. Першими в атаку пішли гайдамаки. Але більшовики зупинили їх артилерійським вогнем і перейшли в контрнаступ. Та перша сотня січових стрільців багнетним ударом відкинула противника за річку. Більшовики підірвали залізничний міст. Тоді друга стрілецька сотня здійснила обхід через Романівку й ударом у лівий фланг ворога змусила його залишити і цю позицію. 1 березня 1918 року українське військо вступило в Київ.
Тривав і культурний розвиток селищ. Жителі Ірпеня та Ворзеля планували будівництво й відкриття нових кінотеатрів, а гостомельці хотіли започаткувати гімназію. Та з виведенням австро-німецьких військ з України режим гетьмана П.Скоропадського зазнав краху. Наприкінці листопада 1918-го Ірпінь і Гостомель зайняв Чорноморський кіш з військ Директорії. 14 грудня українські війська Директорії вступили до Києва. Однак знову розпочалася агресія з боку Росії. У лютому Червона Армія захопила Приірпіння. Продрозверстка, якою більшовики обклали селян, викликала велике незадоволення. У квітні 1919 року на Київщині спалахнуло селянське повстання, в якому взяли участь і жителі Гостомеля. Восени та в грудні наш край став ареною жорстоких боїв між російськими червоною та білогвардійською арміями. Перемогли перші. Однак у травні 1920-го Червона Армія відступає під натиском польських військ, що прийшли на допомогу українцям. Але в червні того ж року червоні знову захопили Приірпіння. Після поразки українського війська боротьба нашого народу за незалежну Україну не припинялася. Ще кілька років діяли українські партизанські загони. Але більшовики, поєднуючи деяке послаблення в економічній сфері та політику українізації з жорстокими репресіями, зуміли придушити збройний опір.
На початок 1920-х становище в Приірпінні, як і в усій країні, було дуже тяжке. Зарплати на харчі не вистачало. Та й виплату її затримували. Робітники виготовляли різні домашні речі для продажу та обміну на харчі. Виручало підсобне господарство. У 1922 році зарплата голови Ірпінської ради та його заступника становила 5 пудів житнього борошна на місяць, секретаря - 4, конторниці - 2,5 і сторожа - 2. У протоколі засідань вказано, що оплата можлива і грошима та іншими видами, але з розрахунку ринкової вартості борошна станом на день оплати. Гостомельська сільрада постановила брати штрафи житом. А всіх членів ради, які не приходять на засідання без поважних причин, штрафувати на 2 фунти борошна на канцелярські потреби сільради. Водночас маси дорослих людей училися читати і писати. В Ірпені та Гостомелі у перші повоєнні роки були організовані гуртки по ліквідації неписьменності. Більшовики, що встановили в країні диктатуру, вели боротьбу по ліквідації інших партій. У вересні 1923 року на дачі в Ірпені відбулася нелегальна установча конференція Російської соціал-демократичноі спілки робітничої молоді. Під кінець її роботи делегати були заарештовані загоном і згодом майже всі були знищені в сталінських концтаборах.
Для поліпшення постачання населення необхідними товарами й боротьби із спекулятивними ринковими цінами організовувалися кооперативні споживчі товариства. Відновлюють роботу Бучанський цегельний завод, в Ірпені - каніфольний, у Бучі - хімічне підприємство, у Гостомелі - скляний і крохмальний заводи. Гостомельське споживче товариство протягом 1924-1925-х виросло в одне з найбільших і найміцніших товариств Київської округи.
Спроби колективізації сільського господарства в двадцяті роки були невдалими. Так, у серпні 1922-го на землях Красовського, Чекмарьова і церкви була організована Гостомельська хліборобська артіль "Братерська допомога". Але вона фактично не існувала і була ліквідована в жовтні 1923 року Київською окружною комісією по обстеженню сільськгоспколективів округи. Голова Гостомельського райкомнезаму І.Осадчий у 1924-му відзначив: "До колективізації населення ставиться байдуже". У 1930 році в Гостомелі було створено колгосп. Колгоспна система була своєрідною формою масового вилучення зерна. Для цього була вигадана дворазова оплата праці в колгоспах на вироблену кількість продуктів: аванс і повний розрахунок наприкінці року. Двічі на рік селянин мав одержувати символічну плату. Але розрахунки затримували цілком свідомо, оскільки була відповідна постанова уряду, яка забороняла видавати зерно на трудодні в колгоспах, які не виконали державного плану. Хліб забирали з домівок селян. Розпочався голодомор. Згідно з дослідженнями києвознавця Сергія Вакулишина, у населених пунктах Київської приміської смуги втрати людності сягли більше 40 відсотків. Очевидно, методи, якими проводилася колективізація, спонукали ірпінців добитися зміни статусу Ірпеня із сільського на робітниче селище. Це врятувало його від колективізації, але загальне погіршення життя в країні позначилось і на ньому. Так, на засіданні президії Ірпінської ради 18 серпня 1933 року керівники установ, представники профорганізацій, школи, аптеки та інших організацій скаржилися, що їхнім працівникам протягом місяця не видавали хліб. Тоді ж голова Ірпінськоі ради Ю.Кравчук зазначив, що постачання будівельників школи хлібом й іншими продуктами вкрай погане, внаслідок чого робітники залишають будівництво.
Статистично-економічний довідник 1932 року подає таку кількість населення: Буча - 1082 чоловіка, Ворзель - 1494, Ірпінь - 3318. Протягом 1933-го у Бучі народилося 20 осіб, а померло 55. У Ворзелі ці показники були відповідно 19 і 361, а в Ірпені - 41 і 102. Таке переважання смертності над народжуваністю свідчить, що далеко не всі ті люди померли своєю природною смертю. Точну кількість тих, хто загинув від голоду в 1933 році, встановити важко. Адже ті, хто залишив своє рідне село і помер в іншому місці, не реєструвалися. Багато дітей осталися сиротами. Тому Київська міськрада в 1933-му відрядила до Ворзеля дитячого лікаря М.Городецького із завданням організувати дитячий будинок. Він це зробив, і через два роки там уже виховувалося 350 дітей. Ще в 1929-му при торфопідприємстві відкрито фабрично-заводську школу з підготовки спеціалістів для торфяноі промисловості, у приміщення якої в 1932 році переведено Київський торфяний технікум. З цього часу з'явилася тенденція розвитку Ірпеня як навчального містечка, а торфяний технікум нині виріс в Академію державної податкової служби України. У 1930 році розпочато будівництво навчальних майстерень школи Укрторфоб'єднання. Так було започатковано створення заводу "Ірпіньмаш".
1932-го біля станції Біличі почали оселятися сім'ї, які виселили з хутора Берковець у зв'язку із спорудженням там танкового полігона. Нове село спочатку називалося Новий Берковець, а в 1941-му його перейменували в селище імені Коцюбинського на честь класика української літератури (з 1965 року - селище Коцюбинське). У середині 30-х продовольче становище в країні дещо поліпшується. Багато людей, особливо киян, приїжджало відпочивати в Ірпінь. У клубі виступали київські актори, ставили "Наталку Полтавку", "Запорожця за Дунаєм" й інші українські п'єси. Під музику демонструвалися німі кінофільми. Хлопчаки носили воду для охолодження двигуна. За це кіномеханік дозволяв їм дивитися кіно безкоштовно. На колишній дачі київського підприємця і громадського діяча І.Чоколова відкрили Будинок творчості письменників. Відтепер Ірпінь набуває слави українського Парнасу. Біля Будинку творчості була розташована станція прокату човнів. На пляжі у вихідні дні грав один оркестр, а інший - у міському парку. На пляжі можна було купити морозиво і лимонад.
Проводилася атеїстична кампанія, у ході якої зруйнували костьол. У 1937-му позакривали церкви. Того ж року був репресований священик ірпінської церкви П.Трещоткін. Його звинуватили в контрреволюційній пропаганді серед віруючих. У православній церкві почали виготовляти гумових чортиків. Масові репресії в СРСР здійснювалися за певною системою. Населення було поділене на категорії, частина яких підлягала ліквідації. Це - колишні дворяни, поміщики, буржуї, царські чиновники, офіцери, їхні діти, колишні члени всіх партій, окрім комуністичної, духовенство, куркулі та підкуркульники, учасники всіх антикомуністичних повстань, хоча вони і були амністовані, та колишні представники опозиційних течій усередині ВКП(б).
Звичайно, траплялися й винятки, але в цілому представники цих соціальних груп перебували під наглядом і знищувалися незалежно від їхньої діяльності та політичних поглядів, їх соціальне походження вважалося цілком достатньою підставою для цього. А селян винищували мільйонами. У списку реабілітованих громадян Ірпінської зони, складеному обласною редакційною колегією з підготовки матеріалів до книги "Реабілітовані історією. Київська область", названо 219 імен. Але комісія зазначає, що він не повний. Ірпінські старожили називають різну кількість репресованих. Дехто говорить, що їх було 500 чоловік. У 1937 році в Будинку творчості письменників у Ірпені було заарештовано поетесу Юлію Пастушенко (літературний псевдонім - Мирослава Сопілка). Вона народилася і виросла в Західній Україні, де переслідувалася за зв'язки з революційним підпіллям. Тому письменниця з чоловіком і двома дітьми переселилась у Східну Україну. Мирославу Сопілку та її чоловіка Михайла Пастушенка звинуватили у шпигунстві на користь польської розвідки. Подружжя відкинуло ці звинувачення, але обох їх розстріляли. Доля двох малих дітей Мирослави Сопілки і Михайла Пастушенка невідома. При масових репресіях, звичайно ж, були і зловживання владою, і зведення особистих рахунків. Отже, країна наближалася до нового випробування - найжахливішої війни XX століття.

Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии  

 
# настюша саенко 12.02.2014 21:52
:eek: кошмар я про Ирпень столько не знаю :eek: 8)
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Loading...
Кухарська сотня Приірпіння

Авторизация вход пользователей






Забыли логин/пароль?
Зарегистрироваться

Пользователи авторизованные пользователи

Нет
Ирпенский независимый сервер - История г.Ирпеня и пригорода - Ирпень сайт - это новости Ирпеня, доска объявлений Ирпеня, работа в Ирпене, недвижимость Ирпеня, справка Ирпеня, карта города Ирпень и много полезной информации об Ирпене
Яндекс.Метрика
На отдых в Закарпатье весной привлекает его удивительная природа.
Настройка и установка спутниковых антенн в Ирпене и Буче.
Я хочу купить квартиру в Ирпене, недорого от застройщика.