Людина справи

Печать
PDF
karplykНе агітує. Не обіцяє. Не балотується. 
Однак його ім’я - у багатьох на вустах. 
Бо він – людина справи. 

Сьогодні Володимир Карплюк – не лише успішний підприємець, а й ініціатор ряду соціальних проектів у Приірпінні, спрямованих на розвиток дітей і молоді, підтримку людей літнього віку, утвердження високої культури та… чистоти кожного двору і під’їзду. Навіщо він цим займається, і які наміри за цим стоять – у спеціальному інтерв’ю.

Володимир Карплюк: Це запитання я уже почув від багатьох людей, у тому числі і від тих, хто сьогодні балотується. Справа в тому, що коли минулого разу я в Ірпені йшов на вибори міського голови, то спілкувався з величезною кількістю людей. Вони мені розповіли про свої проблеми і потреби, я дав слово, що, не дивлячись на результати виборів, і надалі активно працюватиму, аби допомогти їх вирішити. Так і відбувається. Частина проектів, які ми тоді розпочали - тривають уже повних два роки, до того ж зараз ми ініціювали багато нових, у тому числі й «Суботники - щосуботи» та «Не може міська влада – робить громада». 

Під’їзди – це найболючіша тема в Ірпені, тому що ми всі бачимо кардинально разючу різницю з Бучею, і кожен запитує себе: чому через 100 метрів може бути чисто, а в нас – ні? 

Ми дуже сподіваємося, що в рамках наших проектів за участю багатьох людей зможемо змінити Ірпінь на краще. У Бучі, наприклад, є дуже серйозна підтримка місцевих органів самоврядування, саме тому там і є такі помітні позитивні зрушення. Ми не спроста назвали один зі своїх проектів «Не може місцева влада – зробить громада», щоб люди зрозуміли: якщо ми не будемо вимагати від себе і самі робити, то ніхто замість нас не зробить.

-А чи не перебираєте ви на себе обов’язки ЖЕКів? Адже ви усуваєте наслідки, а не причину: незначний час мине, і все буде як і було: сміття, побиті ліхтарі, облуплені лави і стіни…

В.К.: Для того, щоб люди змінювалися, їх треба надихнути на це. Вони повинні зрозуміти, що чистота – це краще, ніж бруд. І ми намагаємося створити цей поштовх, дати відчути, що набагато приємніше жити у чистому дворі, а не в занедбаному. Знаємо, що з першого разу не вийде усім це пояснити, втім, більшість людей добре сприймають наш проект. Нам сьогодні просто, бо ми за себе не агітуємо, не просимо нас підтримати на виборах, а хочемо, щоб кожна людина звернула увагу на благоустрій свого двору. Це - своєрідний урок самовиховання. 

- І люди відчувають, що це їм потрібно, включаються у процес?
 
В.К.: По-різному. Хтось включається, дякує, хтось довго чекав такого поштовху. Комусь – абсолютно байдуже. Але це не означає, що цим не треба займатися. Ті, кому зараз байдуже, через якийсь період можуть змінити свою думку і ставитися до цих питань зовсім по-іншому. Особливо важливо, щоб молодь, нове покоління зростало з розумінням, що звичка прибирати за собою і не смітити – це правильно.

- Гаразд, але Ваш проект все ж - разовий захід. А має бути система. Ви замислювалися над тим, що робити людям для того, щоб відповідні служби добре працювали, і щоб громада теж сама підтримувала  порядок та вміла усувати недоліки, які виникають?
 
В.К.: Ми спробували організувати сорок осіб, які щотижня збираються і працюють з громадою і на громаду. Те, що нині місцеві комунальні служби малоефективні, говорить про низьку організацію. Безумовно, люди повинні включатися у процес. Їм не повинно бути все одно. Чим більше небайдужих людей, - тим чистіше у кожному дворі. Бо можна пройти мимо того, хто смітить, а можна зробити зауваження. Можна, почувши у відповідь хамство, розвернутися і піти, а можна не здатися і продовжувати відстоювати ту позицію, що двір має бути чистим. 

У Бучі теж не одразу все було гарно. Декілька разів руйнувалися і лави, і квітники, і тротуари, але шляхом поступового перевиховання люди зрозуміли, що краще, коли у місті гарно. 

- Якщо проаналізувати те, що ви зараз робите у дворах та під’їздах Приірпіння, виникає запитання: чи справді це так дорого і не під силу раз на рік робити відповідним службам?

В.К.: Дорого коштує утримувати бездіяльні служби. Проте у мене немає наміру критикувати діяльність ЖЕК-ків: кожен житель бачить рівень їхньої роботи і має свою думку. Ми обрали інший шлях: беремо і робимо. Люди оцінять – чудово, ні – ми не чекаємо ні від кого персональної подяки. Ми теж тут живемо і нам також хочеться, щоб тут було гарно. 

Зробити сьогодні Ірпінь чудовим містом – цілком реально. Повірте, коли місто буде інвестиційно привабливим та затишним, щоб кожна вуличка сяяла, від того воно навіть фінансово тільки виграє, і – людям жити в ньому – в радість!

- Кому надаєте перевагу у виборі двору для ремонту?

В.К.: Ми співпрацюємо передусім з тими, від кого надійшла ініціатива. Якщо людям не все одно і є декілька небайдужих людей, ми із задоволенням йдемо на допомогу.

- Хто вам допомагає?

В.К.: У нас велика команда активістів нашої громадської організації.

- Чи є певний перелік тих «послуг», які ви «надаєте»?

В.К.: Ми діємо відповідно до наших можливостей. Досвід показав: не треба багато грошей для того, щоб у дворі не лежало сміття, щоб не ріс високий бур’ян, були пофарбовані лавки і двері. Адже в основі – бажання людей прибирати за собою і не смітити. Якщо з двору, де ми попрацювали, після суботника з’явиться хоч одна-дві людини, які розумітимуть, що спільно прибрали – це одне, а треба ще й підтримати, це означатиме, що проект вдався. Потрібні не так гроші, як бажання, щоб було гарно, а ми вже допоможемо: не тільки привести подвір’я в порядок, а й лави установимо, дитячі майданчики, пісочниці. 

- Ще один ваш проект привертає увагу – Клуб «Друга молодість». У чому його особливість? 
В.К.: Він є продовженням клубу «Пенсіонер», який діяв протягом 2-х останніх років, але зараз хочемо надати клубу нового дихання. Оскільки місцева влада не розробляла проектів, які певним чином залучали б людей літнього віку, ми зрозуміли, що це робити треба. І дійсно, багато пенсіонерів не бажали б, щоб їхня старість була безрадісною і самотньою. У мене мама пенсіонер. Я знаю, як їй не вистачає спілкування у колі однодумців. 

Для клубу «Друга молодість» намагаємося створити умови, коли б учасники могли не тільки спілкуватися, а й займатися спортивною гімнастикою під керівництвом досвідченого тренера та поліпшувати своє здоров’я і подовжувати активне життя. Будемо організовувати зустрічі з фахівцями різних галузей, щоб учасників клубу вони могли консультувати по тих чи інших питаннях, які їм важливі. Будуть походи вихідного дня, концертно-розважальна та пізнавальна програми, творчі вечори. Ми хочемо дати можливість відчути, що пенсійний вік – не привід для розчарувань і зневіри, що життя на пенсії тільки починається, що цей період може бути насиченим і змістовним. 
- Окрім «Другої молодості» Ви заявили про створення декількох дитячих гуртків. Що це: поклик душі  чи іміджеві проекти?

В.К.: Знову ж таки – ми обіцяли людям, що обов’язково цей напрямок розвиватимемо, бо, коли спілкувалися з громадою Ірпеня, побачили, що недостатня кількість гуртків сьогодні є проблемою для багатьох молодих родин. У мене також - двоє малих дітей, тому це актуально і для мене: будь-які батьки хочуть, щоб дитина займалася і їй було цікаво. Пам’ятаю, що для мене були створені свого часу усі умови. Однак ми зруйнували одну систему виховання молоді – радянську, а нову не побудували і діти часто опиняються на вулиці. То ж намагаємося в міру своїх сил покращити ситуацію: закупили мольберти для занять у художній студії, фортепіано – для вокального гуртка, різноманітні матеріали для усіх учасників курсів рукоділля. Виділили гарне приміщення для цих потреб і закінчуємо робити в ньому ремонт, щоб було затишно і комфортно. Як тільки приміщення буде повністю обладнаним – відразу ж розпочинаємо заняття. Я б дуже хотів, щоб наш приклад підхопили інші громадські організації та заможні люди – наявність таких соціальних проектів дозволить дітям краще розвиватися. 

Ще один цікавий соціальний проект, який ми започатковуємо цього року – конкурс «Учитель нового дня». За кордоном – педагог – одна із найшановніших і найпопулярніших професій. У нас же є ряд болючих питань, які змушують спеціалістів (особливо молодих), шукати іншого шляху. Як їх утримати? Як створити такі умови, щоб вони хотіли працювати у школі і робити це якісно і з бажанням? То ж запланували провести масштабний регіональний конкурс, який би привернув увагу до проблем учителів, а для найкращих із них – за результатами анкетуванням учнів та оцінювання самих педагогічних колективів, - став важливою життєвою подією, яка б допомогла вирішити деякі насущні питання. 

- Яким буде головний приз?
 
В.К.: Квартира в новому будинку в місті Ірпені. Адже була ж раніше практика надання житла педагогам державою. Зараз вона, на жаль, відсутня. Рівень же заробітної плати не дозволяє педагогу самотужки придбати собі квартиру.
 
- А як же Ви збираєтеся визначати кращого педагога?

В.К.: Визначатиму не я, а журі, учні, педагогічний колектив і жителі міста. У розробці умов конкурсу також братимуть участь педагогічні колективи. Я маю намір зустрітися з учителями і запропонувати їм також визначити ті критерії, за якими можна буде оцінювати роботу конкурсанта. 

- А якщо багато виявиться невдоволених?

В.К.: Конкурс плануємо проводити щороку, то ж можна буде спробувати взяти участь у ньому ще раз. 

-Ви не думаєте, що в переможця можуть виникнути проблеми в колективі через елементарну заздрість?

В.К.: Заздрість – це надзвичайно страшна річ. Що вона дає, окрім розбрату, прихованих образ і цілого комплексу проблем? Якщо я побачу, що замість того, аби стимулювати вчителів ставитися відповідально до своєї роботи, творчо й натхненно працювати на найвищий результат,  проект призведе до сварок – тоді змушений буду припинити його проведення. Як наслідок – програють усі, особливо талановиті і перспективні педагоги.

- У конкурсі братимуть участь лише молоді вчителі, у яких немає власної оселі?

В.К.: Ні, хоча пріоритет буде надаватися саме молодим спеціалістам. 

- Чи є тоді сенс учителям із багаторічним стажем брати участь у цьому конкурсі? 

В.К.: Є, бо кращих із кращих ми теж будемо нагороджувати цінними подарунками. Педагоги повинні відчувати, що їхня праця шанується вдячними учнями та визнається колегами.

Дуже сподіваюся, що не я один буду проводити цей конкурс. У нашому регіоні чимало забудовників, для яких цілком реально один раз у рік подарувати шанованій людині квартиру. Уявіть собі, якщо до цього проекту приєднаються й інші спонсори, яка потужна підтримка буде для фахівців цієї сфери! За 10-15 років скільки вчителів можуть отримати власне житло! І краще від цього буде всім, особливо – нашим дітям. То ж слідкуйте за інформацією про конкурс і долучайтеся до наших спільних справ!

Бесіду вела Юлія Бережко-Камінська

 
Интересная статья? Поделись ей с другими:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Loading...
Кухарська сотня Приірпіння

Авторизация вход пользователей






Забыли логин/пароль?
Зарегистрироваться

Пользователи авторизованные пользователи

Ирпенский независимый сервер - Людина справи - Ирпень сайт - это новости Ирпеня, доска объявлений Ирпеня, работа в Ирпене, недвижимость Ирпеня, справка Ирпеня, карта города Ирпень и много полезной информации об Ирпене
Яндекс.Метрика
Цены самые конкурентные во всем Закарпатье.
Настройка и установка спутниковых антенн в Ирпене и Буче.
Показать все дома новостройки Ирпень.