Акційна поїздка або бізнес по-українськи

Печать
PDF

altЄ така акція в однієї з місцевих фірм таксі - кожна 10-та поїздка безкоштовна. Нарешті випала нагода й мені скористатися цим «щастям» вітчизняного сервісу.

Вийшовши разом із колегою з офісу, завантажені негабаритними, але дуже важкими сумками, викликане таксі помітили не відразу: воно стояло біля сусіднього будинку.

У пошуках машини ми з ношею обійшли будинок, зайшли до двору: можливо, там очікує замовлений транспорт? Окрім нас на вулиці нікого не було. Водій таксі холоднокровно спостерігав за нашими пошуками, не виходячи з авто. Коли ж ми здогадалися, що саме це таксі приїхало за нами, довелося, обриваючи руки, чимчикувати до нього. Водій на зустріч нам із місця так і не зрушив.

Опинившись перед авто, дверей відчинити ми не могли. Хіба що – перед цим поставити речі на сиру зимову землю, що було дуже небажаним. Однак і тут водій не збирався хоча б трохи уваги приділити своїм клієнтам. Довелося йому «натякнути», постукавши у вікно. У відповідь водій… постукав нам.

Може, причиною наших негараздів є ця акційна десята поїздка?

Телефонуємо диспетчеру. Пообіцявши виправити ситуацію, диспетчер зв’язується з водієм. Після чого той із криками: «Я вам що, швейцар? Ви що, сказати не можете, що вам треба багажник відчинити? Що, не можете відчинити вікно і сказати мені?» вискочив із машини і знову у ній сховався, грюкнувши дверима.

Після такого «привітання», знову телефонуємо диспетчеру з проханням надати інший автомобіль. Нам ввічливо обіцяють залагодити ситуацію. Чергова розмова диспетчера з водієм була більш продуктивною. Нарешті він вийшов із авто, вибачився, відчинив нам двері, багажник і ми вирушили.

«Із моїх чотирьох сьогоднішніх виїздів уже третій – акційний, - пояснює водій. - Усі акційні поїздки – за наш рахунок». Отже, як з’ясувалося, компанія проводить рекламну акцію коштом таксистів. Однак водії свідомо йдуть на це, маючи інші вигоди. Власне, умови внутрішньої співпраці - це окрема тема, і пасажира не стосується. Він 9 разів скористався послугами саме цієї компанії, 10-ту поїздку (а точніше, перші її 5 км.) його везуть безплатно.

Не дивлячись на усі принади «шари», ворогу не побажаєш цієї «радості» – бути «безкоштовним» клієнтом: у таксі, в лікарні, у бюрократичних установах… Мені не раз доводилося опинятися в ситуації, коли ця «безкоштовність» була настільки принизливою, ніби не за мої ж виплати утримуються ці чиновники та бюджетні працівники, ніби я сама вигадала ці акції. Але ще принизливіше, коли ти даєш можливість компанії заробити кошти, а тобі надають послугу чи товар із таким ставленням, наче замість справжніх грошей ти підсовуєш власноруч намальовані.

«Мені начхати на цих клієнтів! У мене їх – тисячі, і всього тисяча гривень зарплати!» - грубо кинула продавщиця овочів на ірпінському ринку покупцю. «Приходьте за вашим ДВД-програвачем завтра. Я вже збираюся додому, а це ще треба шукати потрібну деталь…», - ліниво відказує чолов’яга, що хотів отримати за ремонт 130 грн., але змусив клієнта приходити декілька разів, поки той не передумав користуватися такими послугами.

Інший випадок в Ірпені. Мій добрий знайомий прийшов у майстерню з ремонту одягу поставити кнопку на куртці, сходу ж був ошелешений грубим криком господаря ательє: «Якщо ви будете чекати, поки я порахую, скільки в мене метрів мотузки, – чекайте! Але куртку звідси приберіть і відійдіть подалі!». Простоявши більше 5 хвилин в очікуванні, знайомий усе думав: «Невже не можна це сказати спокійно, я ж розумію, що він теж має важливі справи, тому зачекаю. Можливо, йому важливіше знати, скільки має метрів мотузки,  аніж прийняти клієнта і заробити гроші». Знайомий стримався і був чемним і спокійним, то ж ситуація до конфлікту не дійшла. Але більше туди не заходить й іншим не радить.

Мудро було сказано – ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість. А ще – уміння не бути дріб’язковим, як от, скажімо, у деяких місцевих кафе, де на прохання відвідувачів не доллють окропу в чайничок, не зроблять тихішою музику, через яку співрозмовники, які, до речі, можуть бути єдиними в залі, не чують одне одного.

Володимир Н. багато років прожив на Заході. Став власником успішного рекламного бізнесу. Однак був час, коли працював художником на іншу рекламну компанію. Інколи доводилося виконувати замовлення і для тієї категорії людей, які не мали змоги заплатити за найвищу якість. Однак Володимир і для них працював так само якісно, люб’язно спілкувався, як і з VIP-персонами. Саме через це і виникали непорозуміння з керівником: «Ти маєш цим людям робити абияк, щоб якомога менше витрачати свого часу на них!». Один невдоволений клієнт розповість усім своїм друзям і знайомим, як йому не вгодили, ці люди сюди вже не прийдуть. Зате вдячна за роботу людина приведе своїх друзів, які стануть вашими постійними клієнтами і зробить вам справді ефективну рекламу – наполягав Володимир. На жаль, керівник цієї позиції не розділяв і втратив не тільки своїх потенційних клієнтів, а й цінного працівника. Володимир же започаткував власну справу. Усі ті, кого свого часу обслуговував на попередній роботі, та їхні знайомі стали його постійними клієнтами. «Я ніколи не робив рекламу своєму бізнесу. Це замість мене робили мої клієнти, передаючи з вуст у вуста позитивні відгуки. Чимало проблем у малого та середнього бізнесу в Україні – через низький рівень культури. Секрет успішного ведення бізнесу – передусім у  доброму ставленні до людей, умінні подбати про їхні зручності та інтереси. На жаль, в Україні це поки що рідкість».

Перспективні молоді підприємці все частіше підхоплюють західні підходи ведення власного бізнесу. Навчилися ввічливо відповідати по телефону, не дратуватися через дрібниці, пропонувати (ще й на вибір!) каву чи чай клієнту, поки він очікує своєї черги у зручному кріслі. Однак це – на жаль, поки що не правило, та й закінчується найчастіше тоді, коли випадає «акційна поїздка». Тому, коли новоспечені бізнесмени жаліються, що їхні справи йдуть не добре, причин може бути чимало. Але не остання з них – відсутність поваги та непідробної доброзичливості до людей, ігнорування мистецтва малих кроків, піднесення на вершину розвитку своєї справи бажання швидко і багато заробити грошей, а не принести людям радість, яка сторицею повернеться, у тому числі й у вигляді грошової винагороди. Перш, ніж отримати винагороду від життя, треба щось віддати: свій час, зусилля, натхнення, таланти, фінансові ресурси – це один із неписаних, але дієвих законів Усесвіту. От тільки про нього не завжди згадують в епоху «шаровиків» і «скоробагатьків».

1.М.Богданов-Бельський. "Усний рахунок. У народній школі С.А.Рачинського". 1895 р.

2.В.Перов. «Учитель малювання». Фрагмент. 1867 р.

3.Й.П.Хансенклевер "Перший день у школі".

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА

Интересная статья? Поделись ей с другими:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Loading...
Кухарська сотня Приірпіння

Авторизация вход пользователей






Забыли логин/пароль?
Зарегистрироваться

Пользователи авторизованные пользователи

Нет
Ирпенский независимый сервер - Акційна поїздка або бізнес по-українськи - Ирпень сайт - это новости Ирпеня, доска объявлений Ирпеня, работа в Ирпене, недвижимость Ирпеня, справка Ирпеня, карта города Ирпень и много полезной информации об Ирпене
Яндекс.Метрика